оголошуємо
про створення
української (не територіально, а за покликом серця)
молодіжної (не за віком, а за духом)
організації
«ПОДИХ ВОЛІ»
Головним
своїм завданням ми вважаємо проповідь РУНВіри і поширення величного
Вчення рідного пророка серед українців.
Ми
не будемо припиняти роботу в громадах РУНВіри та об’єднаннях громад.
Ми не збираємося конфліктувати з керманичами ОСІДУ.
Однак
ми вважаємо, що кілька нині існуючих ОСІДУ РУНВіри – це збочення і
з цим треба щось робити. Ми в жодному разі не хочемо створювати якісь
замінник ОСІДУ, але розгорнемо щоденну кропітку працю задля примирення
силенкиян-рунвістів та приведення їх до одного ОСІДУ.
Дажбог
єдиний. Одна в нас Україна. Єдине ОСІДУ РУНВіри!
Найперше
ми будемо опікуватися молоддю і залучати її до справи РУНВіри. Ми
будемо проповідувати здорові суспільні цінності та здоровий спосіб
життя. Ми вдосконалюватимемо рідні обряди, проводитимемо таборування,
походи, організовуватимемо вечори, дискусійні клуби та інші заходи,
цікаві для молоді.
Ми
будемо вимітати з української культури, мови та звичаєвості все чужинське
і повертати туди все забуте своє. Ми творитимемо нову сучасну рунвірівську
культуру на основі рідної дохристиянської.
Ми
займемося провітрюванням свідомості молодих українців з метою вивітрити
звідти наносні віруси юдейського демо-лібералізму, котрі вони підхопили
з неукраїнських за духом засобів масової інформації і котрі активно
навіюють із Заходу.
Ми
будемо організовувати і брати участь в політичних заходах, а саме
мітингах, демонстраціях, пікетах, акціях непокори, коли ми вважатимемо,
що це буде потрібно для поширення РУНВіри.
Ми
проводитимемо і братимемо участь в природоохоронних і природовідновлювальних
заходах.
Ми
співпрацюватимемо і будемо намагатися підтримувати добрі стосунки
з усіма українськими рідновірськими громадами, а також з українським
Православним християнством, яке бореться проти московського та американського
чужовір’я.
Ми
будемо нещадно викорінювати принцип «моя хата скраю», а прививати
братерство, взаємовиручку і жертовність задля спільної Справи. Ми
будемо проповідувати і запровадимо обов’язкову десятину з доходів
рунвістів на справу РУНВіри.
Ми
повинні вже зараз впливати на хід життя в Україні, аби надалі взяти
на себе повну відповідальність. РУНВіра має стати в майбутньому пануючою
релігією України і ми відчуваємо, як нашою рукою водить Дажбог.
Слава
Дажбогові!
*
* *
МИ
ВЖЕ ЙДЕМО
Ми
молоді й безкомпромісні. Ми віримо в Єдиного і Всюдисущого Господа
і хай святиться ім’я Його – Дажбог! Крім Дажбога немає бога. Його
Пророк Лев Силенко зосередив у своєму інтелекті всю мудрість своїх
предтеч, українських Пророків Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана
Франка, усіх-усіх визначних українських умів, і вилив її у концентрованому,
закінченому вигляді на сторінки геніальної МАГА ВІРИ.
Ми
озброєні Святим Письмом Українців, цією могутньою зброєю проти всіх
вторжників і душохватів. Ми вже йдемо. Ми здійснюємо ХОРС – Хід Обрядового
Розумного Священнодійства. Нас іще дуже мало. Наш хід ще непомітний
для пересічного українця, котрий на своїх сотках від зорі до зорі
зосереджено воює з колорадським жуком, але нас уже помітили наші вороги.
Вони вже насторожилися – блиск нашої зброї вже полоснув здалеку по
їхніх очах. І хоч роблять вигляд, що це несерйозно, насправді вже
прискіпливо вивчають нашу зброю і гострять свої іржаві, але ще такі
важкі мечі.
Вони
нас бояться! Вони вже невпевнені у силі своїх мечів. Їхнє тіло давно
точать молоді, але зубаті секти-хробаки, личинки яких принесли ліберально-демократичні
зелені мухи із-за океану. Ці хробаки добре вміють точити старече тіло,
вони здатні його перетворити на перегній, але жоден із цих хробаків
не здатен перетворитися у більш-менш великий самодостатній живий організм.
Вони живі доти, доки можна ще щось висмоктати із трупа – далі вони
згинуть.
І
потім настане НАШ ЧАС! На цьому поживному перегної виросте могутній
і розлогий дуб РУНВіри. Жолудь вже пустив пагінець.
Ми
вже йдемо. Але наш шлях не пролягає проспектом. Він важкий, небезпечний
і всіяний терном – це шлях РЖІСа. Тих, хто бачить кінцеву мету й усвідомлює
всі труднощі на шляху, поки дуже мало. Але ми просимо випадкових людей,
тих хто не знає куди йде, тих хто вчора вірив у Дажбога, сьогодні
в Сварога, а завтра буде в Рода, не ставати під наші прапори. Не плутайтесь
під ногами! Краще йдіть туди, де млосно пахне ладаном. Чи до неоязичників-багатобожників
з такими мальовничими й харизматичними лідерами. А ще краще – вирощуйте
картоплю на своєму п’ятаку. Наш шлях, воістину, не для вас. Ми почекаємо,
коли виростуть ваші діти. Лев Силенко творив РУНВіру не на рік і не
на десять – роботи вистачить внукам і праправнукам.
Ми
йдемо і наші вітрила надимає свіжий Подих Волі. І ми віримо, що він
з часом переросте в могутній очисний буревій, котрий змете з душі
й тіла України все чужинське й наносне.
ЯРОМИСЛ
*
* *
ОСВЯЧЕННЯ
ПРАПОРА
4
грудня 11005 р.Д. у київській громаді «Сонячна» в урочистій обстановці
було освячено Прапор молодіжного Братства оріїв «Подих Волі». Він
представляє із себе триколірне полотнище, ліва, вертикальна, третина
якого є синьою, а права частина – червона й чорна горизонтальні смуги.
На прапорі нанесене золотою барвою Знамено Дажбоже і напис «Подих
Волі». Таким чином, ліва частина Прапора є тотожною тій же лівій частині
Прапора РУНВіри й означає «духовне начало». Права частина, як уже
встійнилося в Україні, означає «визволення». Отже Прапор «Подиху Волі»,
якщо прочитати зліва праворуч, означає духовне
визволення. Це і є головною
ідеєю Братства.
Братство
існує з квітня 11005 р., поки що в Києві, однак маємо вже прихильників
і в інших областях України, зокрема, намічається осередок у Житомирі.
Своїм головним завданням ми бачимо поширення ідей РУНВіри серед широких
мас українства, але особливо – серед молоді. А ще – спробувати об’єднати
рунвістів, розпорошених по різних рунвірівських об’єднаннях, навкруги
ідеї поширення РУНВіри.
Ми
випускали й будемо продовжувати випускати літературу, листівки, буклети,
календарі, різноманітну символіку РУНВіри тощо, будемо проводити пропаганду
ідей РУНВіри через ЗМІ ті Інтернет. Ми проводитимемо молодіжні таборування,
мандрівки країною, а також поїздки історичними місцями України та
місцями української звитяги. Ми будемо брати участь і організовуватимемо
культурологічні, природозахисні та політичні акції з нагальних питань
життя України. І багато-багато іншого.
Хто
душею молодий – приєднуйся!
ЯРОМИСЛ
*
* *
Як
ми проповідуємо РУНВіру
Учитель
говорить так: «Кожна
ідея (і в тому числі й РУНВіра) тільки тоді буде жити, коли матиме
динамічних, тактовних і відважних проповідників, проповідників готових
іти на муки!
Найсвятіша ідея зів’яне, як квітка без води, коли її проповідники
будуть мляві, лякливі, легковірні, скупі і самолюбні говоруни. Говоруни
на словах ідею люблять. Вона на їхню думку добра і «на порі». А на
ділі від неї вони стороняться тому, що за неї треба сперечатися, боротися,
страждати, її треба пожертвами підтримувати».
І
дійсно, часто можна почути від рідновірів, що в них маленькі громади,
що люди мало приходять, що молоді замало і тому подібні скарги. Коли
задаєш питання, а що ж ви робите для того, аби люди приходили – відповіді
зазвичай нема. Тоді знову і знову повторюєш приказку про лежачий камінь...
Тому
хочемо поділитися з вами одним зі рецептів того, як проповідувати
РУНВіру.
Їх,
цих рецептів, є десятки, а може і сотні, але зараз поговоримо тут
лише про один і він полягає в наступному: ми, рунвісти, котрі організувалися
в «Подих Волі», давно беремо участь у різноманітних патріотичних і
громадських заходах, як то демонстрації, мітинги, з’їзди партій, фестивалі,
святкування знаменних подій тощо. Таких заходів в Києві проходить
досить багато, питання лише в тому, щоб про них попередньо дізнатися
і запланувати участь. На подібні заходи приходить багато людей, готових
до сприйняття РУНВіри, таких, що їх потрібно лише легенько підштовхнути
до першого кроку. А для цього треба з людиною поговорити. Один із
таких приводів зав’язати з людиною розмову є ситуація «продавець-покупець».
Тобто ви продаєте, наприклад, рідновірську літературу (книги, часописи,
газети), або атрибутику. А ще краще, коли тематика літератури чи атрибутики
буде не лише рідновірською, а доволі широкою (в певних рамках), щоб
кожна людина вибрала щось цікаве для себе. Людина підходить, розглядає,
щось запитує, або їй щось пропонують і так починаються розмова. Слово-за-слово,
і тут розумієш, що людина підійшла саме туди, куди треба.
Але
ми такі виходи зараз проводимо не лише в Києві, а й намагаємося їздити
по всій Україні, аби бути ближчими до простих українців. Зокрема лише
цього літа представники «Подиху Волі» побували на відзначенні річниці
битви під Берестечком; побували в Ржищеві на Фестивалі Трипільської
культури; під Конотопом на святкуванні тріумфальної перемоги Виговського
над московитами; двічі на Хортиці: вперше, коли всі сучасні косацтва
України присягали на вірність єдиному Гетману Ющенку, а вдруге 
на
Фестивалі косацьких бойових мистецтв. Всюди поїздки були результативними
і цікавими. Ми знайшли нових рунвістів і прихильників. Ми розвіяли
принаймні у багатьох людей упередження щодо РУНВіри чи посіяли зерна
сумніву щодо «єдиності» християнського богорозуміння. Або хоча б спонукали
людину задуматися.
Ми
такими виходами чи виїздами проводимо не лише свій проповідницько-пропагандистський
захід, не тільки відвідуємо святі місця України і поклоняємося полеглим
предкам, але й заробляємо гроші на дорогу, та мандруємо Україною,
і, що, зрештою, теж багато важить, відпочиваємо від негативної енергетики
кам’яного мегаполіса.
Радимо
всім громадам проводити подібні корисні та приємні заходи задля поширення
величного Вчення Силенка собі на радість та Україні на славу.
ЯРОМИСЛ
*
* *
Думки
силенкиянина
Будучи
силенкиянином, а, отже, ставлячи Силенкове Слово понад усе і, визнаючи
його абсолютною Істиною, вважаю за доцільне все ж займатися хай архаїчними,
але теж українськими за духом міфологією та давньою історією. Бо так
історично склалося, що багатобожжя в його сучасних формах – то Старий
заповіт, а Силенкове Слово – то Новий Заповіт. Я вважаю, що наш Пророк
з’явився, щоб оживити «давню славу» і діє як Творець, бо через нього
діє Дажбог і сам він є живим втіленням Дажбога, давніх мудрих вчителів-волхвів.
Лев Силенко має людську природу (Пророк Дажбожий) та природу божественну
(прадавній Дажбожий Дух, втілений у людську плоть, щоб направити на
путь Істини Україну, провістивши Волю Дажбожу). Читаючи твори нашого
Пророка, серед рядків «вчить Силенко» проглядає «говорить
Дажбог». То сам Господь звертається до нас!
Значення
Лева Силенка в релігійно-філософській думці як Українців, так і слов’ян
загалом, величезна. В перспективі відбудуться слов’янські Дажбожі
революції, впаде влада облудних хрестоносців і настане Царство Дажбоже,
а Київ стане Столицею Його. Політичне значення Силенкової Доктрини
ще не оцінено й замовчується. Це основа Нового Ладу, поява Українського
Світу й Українця. Фактично, написане Силенком – історіософія, політично-релігійна
ідеологія, свого роду УКРАЇНІЗМ.
Щодо
Православ’я. Зараз тактично є корисним Київське Православ’я. Надалі,
стратегічно – необхідно витіснення всіх українофобських сект і конфесій.
Православ’я не краще й не гірше Католицизму чи Протестантизму, вони
всі не потрібні – це тупикові шляхи еволюції релігійної думки. Треба
бути божевільним, щоб вірити у їхню маячню. Християнство – це діагноз.
Щодо інших вір, то найкраща формула: один Український народ – одна
Соборна Україна – єдиний Господь Дажбог. Думаю, що саме цей зміст
вкладено в Трисуття. І – це програма-максимум.
Думаю,
що Силенкиянство буде ревізоване. З часом з’явиться і більш примітивна
міфологія (для загалу), і більш високе богознавство, котре зімкнеться
із силенкиянською магією, біоенергетикою і бойовими мистецтвами. Кожен,
взявши Силенка за основу, буде будувати своє.
Зверну
вашу увагу, що подібні тези – це лише моя особиста точка зору. Вона,
сподіваюсь, стане харчем для умів думаючих.
Богдан
ЛЕВЕНКО, Полтава
*
* *
ЖАРИНКА
Рунтато
сидів перед нічним багаттям. Трішечки стомлений від насиченого дня
він милувався грайливим танком вогняних язичків і думав, чим би зацікавити
дітей завтра. Малеча, близько десятка хлопчиків і дівчаток віком від
шести до дванадцяти років, мирно посапувала у великому армійському
наметі неподалік. Троє старших побратимів перед сном прочитали молитву
й, як завжди, розповіли цікаву казочку. Перша доба літнього табору-вишколу
добігала кінця.
Він
замріяно поворушив тонким довгим патичком вугілля – сотні крихітних
жаринок здійнялися в тепле липневе небо, на мить кинувши виклик усепоглинаючій
темряві. Сьогодні час не минув марно: гуртом поставили намет, назбирали
грибів та ягід до обіду, ввечері грали у футбол і купалися в озері.
А скільки захоплюючих справ ще заплановано для діток на наступні дні!
Перетягування канату, бойовий гопак, уроки зі скелелазіння, орієнтування
на місцевості, зрештою риболовля та полювання на раків – це лише короткий
перелік цікавинок, що мали відбутися протягом рунвістського таборування.
Рунтато
подивився на чисті яскраві зорі, котрі можна побачити тільки далеко
за містом, посеред рідної української природи. Ось уже декілька років
він робив те, що підказувало йому серце – будив у молоді почуття національної
гідності, запалював у дитячих душах іскорку любові до Батьківщини,
до свого народу. Він не думав, коли і які це принесе результати, й
чи принесе їх узагалі. Не зважаючи на труднощі та перешкоди він знаходив
і час, і гроші, щоб виховувати дітлахів у дусі безмежної відданості
Україні, в дусі Рідної Української Національної Віри.
Рунтато
загорнув залишки жаринок у попіл і також пішов відпочивати. Він не
знав, та й не міг знати, що спритний та меткий хлопчак, який тоді
тихенько спав у наметі, смішно підклавши долоню під рожеву щічку,
через яких-небудь двадцять років очолить усенародне повстання проти
олігархічно-кримінальної влади в Україні. Що на його сторону відразу
ж перейде армія, і спільно із загонами повстанців, вони в декількох
боях ущент розгромлять міліцейські з’єднання, котрі ще трималися на
боці режиму. А його постійно серйозний та задумливий товариш стане
першим насправді всенародно вибраним провідником українського народу.
І хоча того літнього вечора вони залишалися простими дітьми з пересічних
українських родин, проте це вже було записано у їхніх долях, рунтато
допомагав Дажбогу готувати майбутніх лідерів оріянської нації, майбутніх
титанів розуму та духовності всієї людської цивілізації на планеті
Земля...
...Вранці
із загорнутих у попіл жаринок він розпалить нове вогнище, так само,
всього через пару десятиліть у душах дітей розгориться осяйне багаття
нового, на цей раз переможного і тому щасливого українського шляху,
шляху сповідників Рідної Української Національної Віри!
Святослав
ВОЙТКО
*
* *
Молоді рунвісти вдосконалюють розум, душу й тіло
...На
вістрі шаблі сховано
Всі вольності й права,
І скільки важить шабля,
То стільки ж й булава...
І. Драч
 |
Дорога
до табору |
Молодь
РУНВіри прекрасно розуміє цей жорстокий, але справедливий закон існування
й взаємних відносин різних народів та націй. Тому з метою якнайшвидшого
повернення владної булави до рук українців і невтрачання її в майбутньому,
Братство «Подих Волі» та житомирська громада РУНВіри «Оріяни» організували
й провели з 8 по 15 липня військово-косацький і духовно-тілесний табір
молодих рунвістів.
Учасники
вишколу жили в наметах, що були встановлені в полі неподалік Житомира.
Першого дня відбулося врочисте підняття прапорів ОСІДУ РУНВіри та
«Подиху Волі». Щодня ми прокидалися о сьомій годині ранку, потім шикувалися
біля прапорів, читалася ранкова молитва. Далі чергові залишалися в
таборі готувати сніданок, інші ж бігли до озера, де розминали м’язи
під час руханки та купалися. Страви (суп, куліш) готували на вогнищі,
заварювали духмяний чай з польових ягід та трав. Перед прийомом їжі
обов’язково читалася молитва. Після сніданку відбувалися різноманітні
заняття й тренування. Далі наставав час обіду, тоді ми мали трохи
вільного часу, щоб перепочити. Потім заняття й тренування поновлювалися.
Щовечора купалися у водоспаді, річці або озері. Також грали у футбол,
перетягували линву. Після вечері проводилися короткі СвяГоСи, для
ознайомлення присутніх у таборі дітей з основами РУНВіри, розуміння
Бога по-рідному.
До
програми вишколу входили тренування з рукопашного бою та боротьби,
заняття з орієнтування на місцевості, в’язання вузлів, добування їжі
в польових умовах, знаходження джерел питної води та інші елементи
виживання. Також проводилися вправи зі зброєю, наприклад, збирання
та розбирання автомата Калашникова.
Протягом
спільного проживання в таборі ми ще більше згуртувалися, познайомилися
з новими побратимами й посестрами, обговорили шляхи подальшого розвитку
РУНВіри й намітили перелік конкретних заходів. Одним із котрих, можливо,
буде зимовий табір молодих рунвістів.
Особливо
сильне враження вишкіл справив на дітей. Усі вони сказали, що з нетерпінням
чекатимуть проведення наступного табору. Також їм було дуже цікаво
дізнатися про рідне українське національне розуміння Бога – зерно
духовного відродження нації добре прийнялося в їхніх чистих душах.
 |
На
цих скелях орли живуть |
Звичайно,
були й дрібні помилки в організації, без цього перший раз не обійтися,
але вони мають лише наснажувати нас на вдосконалення проведення подібних
акцій. Вцілому ж, табір дуже яскраво показав наскільки корисні такі
заходи сьогодні для розвитку РУНВіри, тому що кому, як не молоді,
потрібно стати в авангарді руху рунвістів-силенкиян, боротися у перших
рядах за відновлення культурної й економічної першості Українського
народу. Тож ми, сподіваюся, започаткуємо гарну традицію щорічного
проведення військово-косацького і духовно-тілесного вишколу молодих
рунвістів.
Слава
Дажбогу! Слава Його Пророку! Слава свідомій українській молоді!
ВОЙТКО
Святослав
 |
 |
|
Раки
там водяться...
|
І
гриби теж
|
*
* *
 |
В
похід! |
 |
Справжні
бойові танки |
 |
Вечірнє
купання у водоспаді |
 |
Таборування
відбулось. Хоч на тиждень пізніше та все ж… Через неузгодженість все
довелося робити експромтом і це тільки на користь. Набутий досвід
дозволить проводити подібні таборування з меншою затратою нервів.
Почав нароблятись щоденний розпорядок: ранкова молитва, розподіл обов’язків
тощо.
Через
малу кількість таборуючих не вдалось організувати позмінне чергування.
Працювали усі. Та це лише допомогло зміцнити товариські стосунки.
Семи днів замало для створення єдиного колективу, а жорстка дисципліна
дещо відштовхнула молодь. Зате, впевнений, на наступний рік я знову
зустріну тих самих людей і ще багатьох нових.
Лише
в останній день вдалось домовитись з військовими про проведення занять
зі стрілецькою зброєю і бойовою технікою. Такі заняття розвивають
зацікавленість до служби в Національній армії. Треба подякувати військовим
за розуміння і допомогу. Є ще патріоти в Українському війську! Натівцям
не потрібен український патріотизм і їх не цікавитиме, чим займається
наша молодь у вільний час.
Було
чудово. Місця надзвичайні. Саме на полігоні я зрозумів, що перетворення
мавпи в людину ще не завершене. Брудна мавпа все загаджує навколо
себе. Тільки військова служба мавпу зробить людиною. І саме військовим
слід завдячувати тим, що так зберегли природу на полігоні.
ГАТИЛО,
Житомир
*
* *
Думки
навздогін
Всупереч
усьому молодіжно-дитяче військово-косацьке таборування рунвістів відбулося.
Проблеми з дозволом затягнули відкриття табору на цілий тиждень, але
терплячість і бажання перемогли. Факт затримки табору не дав можливості
зібрати більшу кількість людей, хоча для першого разу відпрацювати
організацію та проведення достатньо. Тиждень таборування замало для
підготовки, згуртування та рунвістської роботи. Цілий тиждень злився
ніби в один день: тут і навчання в’язати вузли, і бойові мистецтва,
і вміння готувати їжу, збирати й розрізняти гриби, ловити руками рибу
й раків. Лише передостанній день запам’ятався всім найкраще, бо значно
відрізнявся від інших. Переглядаючи дитячі щоденники таборування,
помітив, що цей день описаний найбільше, найемоційніше, в супроводі
численних малюнків танків, стрілецької зброї. Порівнюючи записи щоденників,
де в інші дні таборувальники займалися, їли, спали, ходили купатись,
то в цей день здалося, ніби їх не годували, не дали спати й купатись.
Побачивши справжню, а не комп’ютерну зброю, потримавши її в руках,
кожен відчув себе чоловіком-воїном. І чим краща й сильніша зброя,
тим глибші й приємніші відчуття. Недарма кажуть: «Гарна
зброя збуджує як гарна жінка».
 |
 |
Дивлячись
на сьогоднішній стан армії, напрошуються неприємні порівняння. На
зоні тих, кому вибили зуби, вважають «опущеними», а хіба наша армія
це не наші зуби? Уявіть собі на хвилинку: ми були третя у світі за
військовою потугою держава, яка була гарантом не тільки власної безпеки
від будь-якого агресора, а й здатна не допустити всесвітнього ядерного
апокаліпсису. Найосвіченіші офіцери, еліта армії ще совдепівської
підготовки викинута на соціальний смітник суспільства. Хай читача
не лякають слова совдепівської підготовки – цим людям, насправді,
краще вклали в голову поняття Батьківщини і бойового духу. Сьогодні
телевізор обробляє молодняк з військових училищ, пропагуючи: «все
й одразу», «живемо один раз» тощо. Присягу приймає сорок чоловік
з одним автоматом, ніби в сорок першому: на п’ятьох одна гвинтівка.
Забрати у військового зброю – це деморалізувати армію. Ось так сьогодні,
передаючи автомат із рук у руки, приймають присягу солдати. І це вам,
нажаль, не совдепія коли за кожним була закріплена своя зброя і кожен
знав напам’ять її номер…
 |
Бокс
навколішки |
 |
Перетягування
линви |
По
ящику постійно нагнітається: «солдат застрелив
солдата», «офіцер ударив солдата», «вибухають склади», «комітети солдатських
матерів вимагають». Ящик підводить до висновків – скоротити
армію, утилізувати боєприпаси, мамчиних синочків повернути під спідницю,
а залишки армії президент, порушуючи засаду Конституції про безблоковий
статус, запхне до НАТО.
Якщо
не утримувати свою армію, будемо утримувати чужу – натівську, залишившись
без зубів, у ролі пасивних педерастів. Хочеться утилізувати боєприпаси
на тих, хто подібне проповідує. А щодо матерів, які занадто опікуються
синочками, то варто їм пояснювати: у синочка більше шансів згинути
для родини й суспільства, якщо не йти зовсім служити в армію. Бо такі
боягузи частіше стають крадіями, наркоманами, педерастами, спиваються
чи накладають на себе руки.
Почав
за табір, а занесло… Звертаюся до всіх, хто може сприяти матеріально,
інформаційно чи організаційно в проведені подібних заходів. Ми повинні
взяти на себе також і роботу ДТСААФів із підготовки молоді до служби
в армії, аби привити дітям реальні навички самооборони. Бо сьогодні
ці діти – молочні зуби, завтра це будуть сильні і гострі ікла.
Завдячую
всім, хто допоміг у проведенні й організації табору, а імена ваші
оголосить ДАЖБОГ.
Богдан
ІГНАТЮК, Житомир
*
* *
Наші
діти будуть наші!
«...щоб
Ваші діти були Вашим майбутнім, то повсякденно дбайте, щоб у
них був рідний шлях життя».
Лев СИЛЕНКО, МАГА ВІРА, 51.1
Після
Купала, коли Сонце починає помаленьку скочуватися зі свого піку, молоді
рунвісти тягнуться в літні табори.
Цьогоріч
уже традиційний табір відбувся в Острополі поблизу Старокостянтинова
на річці Случ. Але зараз ми хочемо розповісти про інший табір, а саме
Військово-косацький духовно-тілесний табір, котрий уже вдруге проводили
сумісно «Подих Волі» і житомирська громада «Оріяни» поблизу Житомирського
військового полігону.
Нас
дуже підвели цього року погодні умови: перед таборуванням була посуха,
водойми обміліли, мало було ягід і грибів, а безпосередньо під час
заходу надокучували часті дощі. Не виконали своїх обіцянок і керівники
полігону, адже обіцяно було дати дітям постріляти зі справжньої зброї.
Та, попри все, цей табір пройшов організованіше, змістовніше та й
веселіше за тогорічний.
Прибуло
на табір біля 20 молодих людей і дітей віком від 25 і аж до трьох
років. Усі були «при справі» і всі залишилися задоволені, хоч і відчували
після всього приємну втому в тілі.
 |
Сонце,
повітря й вода |
 |
 |
|
Пірнати чи не пірнати?
|
Місця
тут чудові й майже незаймані! Є все: луги, ліси, джерела, ріка, ставок,
глибокі холодні яри, трава по груди, скельні кручі і навіть справжній
потужний водоспад. Після кам’яних джунглів города саме лише перебування
в дикому царстві птахів і квітів
є бальзамом на пригнічену цивілізацією душу, а коли навкруги побратими-однодумці,
зріднені однією ідеєю, коли є можливість ненав’язливо й ніби граючись
навчитися багатьом корисним у житті речам, про багато дізнатися самому
й навчити інших, нарешті, знайти подругу чи друга, то це задоволення
помножене на користь, а отже, виграш у квадраті!
Найперше,
на таборі проводилися невеликі, але змістовні лекції для ознайомлення
таборувальників із величним Ученням РУНВіри, а також Свягоси. Були
й інші зайняття, зокрема, із в’язання вузлів, підйому-спуску по мотузці,
практики виживання в природних умовах тощо.
 |
Нічні
пісні під гітару у виконанні р. Володимира Смотрителя |
До
нашого табору завітав був, що стало яскравою подією, відомий актор,
автор-виконавець пісень під гітару, а одночасно й активний рунтато
Володимир Смотритель. Він провів у нас змістовну Священну Годину Самопізнання,
а потім допізна обдаровував нас своїми чудовими піснями – як старими,
так і щойно написаними.
 |
|
Навчання
Бойовому гопаку
|
Дуже
корисним для молоді виявився приїзд зі Львова, від Володимира Пилата
учителя Бойового Гопака. І хоч він побув із нами недовго, проте ґрунтовно
встиг познайомити таборувальників із цим бойовим мистецтвом косаків,
заклав перші навики і дав відчутне тілесне навантаження м’язам, таке
необхідне малорухливому городянину. Сподіваємося, що після цього ознайомлення
не один з учасників табору зацікавився цим цікавим і таким необхідним
у житті, відродженим нині косацьким єдиноборством.
А
ще ми там ходили в походи – як по гриби, так і по рибу-раків, ходили
ми до високих гранітних скель, а особливо всім сподобалися мандрівки
до водоспаду з купанням під потужними струменями води.
|
Купання
під водоспадом
|
 |
|
А
як вам раків половити?
|
 |
Але
кульмінацією нашого таборування стало святкування Дня Лицаря-Царя
Святослава, до якого, власне, й був приурочений наш табір. День найславетнішого
лицаря України-Руси ми відсвяткували тризною. Не в значенні хмільного
застілля, як це устійнилося за християнства, а так, як воно було в
первісному вигляді – у дохристиянські часи. Розбившись на три команди,
ми провели захоплюючі змагання з футболу, перетягування линви, плавання,
бігу, боротьби на колоді, підйому-спуску по мотузці, відтискання від
землі та розпалювання вогнища. Цікаво, що в підсумку всі три команди
набрали однакову кількість балів і, отже, як кажуть у подібних випадках,
перемогла дружба. Цього ж знакового дня прийняв посвяту в РУНВіру
молодий, але постійний наш таборувальник Владислав. І лише пізно увечері
був святковий стіл на відзначення пам’яти Святослава Хороброго.
|
|
 |
|
Футбольні
баталії
|
Бої
на подушках
|
|
|
 |
|
Перед
запливом
|
Підйом/спуск
по мотузці
|
 |
Змагання
з розпалювання вогнища |
При
кінці хочемо подякувати від імені організаторів усим, хто доклав свої
сили до організації та проведення табору, а окрема подяка шеф-кухарю
Юрію Келюху, який звалив на себе обов’язки приготування смачної й
корисної кухні.
Сподіваємося,
наступне таборування вийде ще цікавішим і змістовнішим.
Aнатолій
ІВАЩЕНКО
*
* *
Табір
11008 року Дажбожого
Цього
року таборування відбулося з 5 по 15 липня. Хочеться поділитися своїми
враженнями, враженнями людини, яка не тільки ніколи не була на рідновірських
таборах, а й узагалі не знала на власному досвіді, що то воно таке
«табір» і з чим його, як кажуть, їдять.
Погода
сильно не балувала: то спека, то дощ. А взагалі, й це було би для
мене нічого (гадаю інші учасники табору не так сильно переймалися
зміною погодних умов), якби не малі діти, які були зі мною і вносили
свої вагомі корективи у порядки табору. В усякому, разі для мене особисто.
Якщо відкинути це, то загальне враження можна описати одним словом:
«Чудово!».
День
починався з молитви до Дажбога, підняття прапорів РУНВіри та «Подиху
Волі» й пісні «У РУНВіри є ми...». Молитвою й піснею ми вітали кожен
свій ранок і ніби казали: «Дажбоже, онуки
твої вже прокинулися й тілесно, й духовно. Благослови нас на цей день».
Щоранку
прорух і купання в прохолодній річці – для підняття тонусу й оздоровлення
тіла. Прорух, а також двічі на день тренування з бойового гопака проводив
спеціально запрошений учитель цього мистецтва. Звісно, не завжди хотілося
починати день активною руханкою, але всі, зрештою, розуміли, що для
того й табір цей, аби навчитися поборювати свої лінощі для подальшого
активного життя.
Походи
до водоспаду не тільки гарно піднімали настрій, а й, у той же час,
добряче втомлювали, тому, із часом, не всі раділи від бадьорого заклику
знову зробити марш-кидок у той бік. Врешті, влучна назва тієї місцини
одним із побратимів поправила справу – «Великий Житомирський Каньйон»
став популярним для відвідувачів місцем. Там було гарно не лише покупатись,
а й половити рибу та раків – і не якось, а руками! Звісно, потім усе
це з побратимами й посестрами дружньо з’їдалося.
|
|
 |
|
Гоп-коло
|
Альпіністська
техніка
|
|
|
 |
|
Всеволода
висвятили в РУНВіру
|
Ну,
Кличко, постривай...
|
7
липня таборувальники відзначили День Лицаря-Царя Святослава. Відзначили
тризною, тобто так, як і робили це наші Предки – провели великі змагання
(аж 10 видів: футбол, перетягування линви, підйом і спуск по мотузці,
плавання, біг, відтискання, перенесення вогню, розпалювання вогнища,
навіть бої подушками і, нарешті, змагання на мужність) і довели, що
є славна й вправна молодь у лавах рунвістів та їх прихильників. Змагалися
три команди й переможці та найкращі гравці отримали цінні призи.
Пізніше
окремо влаштували змагання зі стрільби з пневматичного пістолета.
Шкода, але нас знову підвели військові з полігону і нам не довелося
постріляти зі справжнього бойового автомата. Проте, на те були свої
причини – на полігоні проводилися навчання і, отже, такої можливости
цього року не випадало. Проводилися відпрацювання тактики масових
вуличних протистоянь (гоп-кола, гоп-лави тощо), а також основ альпіністської
підготовки, роботи з мотузками і в’язання вузлів. Думаю, всі, хто
цього року побували на нашому таборі, змужніли, підросли та зміцніли
у своїх переконаннях. Адже не тільки фізичні вправи практикувались,
а й лекції на тему РУНВіри, а ще дружні та щирі розмови на теми суспільства,
політики й основ світогляду. Увечері були пісні, забави та жарти.
Цікаво
й те, що табір найперше започатковувався для молоді від 7 до 25 років,
але цього року були всі: від 1,3 року до 45-ти. Та, незалежно від
віку, задоволені були всі, бо кожен знайшов собі заняття до душі.
Що важливо, хлопці й дівчата отримали незабутній досвід чергування
на кухні та приготування їжі в польових умовах. А найменший Воїслав
за тиждень спартанських умов дійсно подорослішав і відмовився від
пляшки із соскою на користь чашки.
І
особливо хочеться відзначити, що цього разу обрядово до лав рунвістів
забажало приєднатися кілька молодих людей. Але освячувати молодь,
яка не досягла 16-ти років можна тільки зі згоди батьків, до того
ж потрібно підібрати святинного тата та святинну маму. Тому, зі згоди
батька, який теж був на таборі, освятили тільки одного юнака. З чим
його хочеться ще раз привітати й побажати рости сміливим, вправним
і вірним РУНВірі та її Законам Правильного Життя. На честь цієї важливої
події було влаштовано святкову вечерю. До речі, всі таборувальники
щиро дякують кухарю за його важку працю біля казанів і невичерпну
фантазію у важливій справі: нагодувати природними та корисними стравами
втомлену походами та тренуваннями молодь.
День
закінчувався молитвою, опусканням прапорів і піснею. Славні онуки
Дажбожі йшли спочивати. Адже завтра буде ще один насичений подіями
день.
Тиждень
мого з дітьми перебування у таборі промайнув непомітно. І вже не хотілося
їхати, коли прийшов час. Гадаю, що всі із сумом покидали табір із
надією в серці повернутися сюди наступного року. У всякому разі, знаю
точно, більшості учасників хотілося, аби такий табір тривав хоча б
два тижні і був насичений ще більшими подіями, змаганнями тощо. Задумки
про вдосконалення є, а отже, з кожним роком буде все краще й краще.
У це щиро віриться, тому, мабуть, так і буде. Багато людей з різних
причин не потрапили до табору – їм варто налаштуватися на наступний
рік і не боятись тимчасових труднощів і перепон, які можуть зустрічатися
на шляху. Врешті-решт, життя не може бути прямою і рівною дорогою.
А цей табір якраз і започаткований для того, аби навчити молодь гідно
долати перешкоди, власні лінощі і переборювати незбориме.
Хотілося
б побажати усього найкращого всім, із ким познайомилася на таборі.
До
зустрічі на таборі 11009 року Дажбожого!!!
Рідна
ІВАЩЕНКО
*
* *
Хода
проти засилля іммігрантів
 |
1
Травня у Києві поряд з виступами ліваків різних відтінків відбулася
і демонстрація здорових сил, котрі виступають проти неконтрольованої
міграції в Україну азіатів та африканців. Похід організували Українська
Національна асамблея та Українська Націонал-трудова партія; в
ньому взяли участь також інші сили і, зокрема, наш «Подих Волі».
Ми – біля 1000 чоловік переважно молодих хлопців та дівчат – пройшли
колоною, скандуючи свої гасла, від пам’ятника Кобзарю, по Хрещатику
і до майдану Незалежности, де провели мітинг на захист інтересів
українців в Україні. Було виголошено, що ми нічого не маємо проти
інших народів, які живуть на своїй власній землі, ми чекаємо їх
усіх у гості, проте потім: «До побачення. Їдьте додому!» І Уряд
України повинен поставити залізну завісу для мігрантів, а не виконувати
шкідливі для національних інтересів указівки американських покровителів
чи Ради Європи. |
 |
 |
*
* *
Вони
випробовують наше терпіння
Звертаємо
увагу наших читачів, що на Майдані Незазалежности в Києві торгує з
лотка такий собі дід Іван. Торгує та й торгує, продає, до речі, гарні
перчені книжки і вважає сам себе язичником-багатобожником, а РУНВіру
– ніби конкуруючою конфесією. Все начебто і нічого, кожен на це має
невід’ємне право, але одного разу закінчилися у діда теологічні та
світоглядові аргументи проти РУНВіри і надумався він РУНВірі насолити.
Та й почав кожному, хто до його «лавки» підійде, розповідати всіляку
гидоту про РУНВіру та про Учителя, а в кінці повідомляти, що Силенко
– жид і на підтвердження цього має «документа», котрий у нього «вдома
лежить». Але, відмітимо, що старий паскудник при цьому продає МАГА
ВІРУ і має з цього гешефт.
Найпростіше,
звичайно, за ці «художества» блаженному послідовнику Шаяна пику порихтувти,
оскільки по-хорошому, як виявилося, він не розуміє. Однак кажуть,
що цей дід у свій час сидів за Україну в совіцьких таборах і тому
якось рука не підіймається. Поки що...
Але
у зв’язку з цим хочемо попередити всіх, хто розповсюджує про РУНВіру
та її пророків непідтверджені чутки: всі паскудники будуть методично
заноситися до чорного списку, а згодом, можливо, матимуть неприємнощі,
за які потім доведеться на самих себе і кивати.
Бо
на все, зазвичай, приходить час розплати.
Щиро
ваш, «Подих Волі»
*
* *
Не
дозволимо нищити українські святині!
З
28 червня до 9 липня дев’ятеро рідновірів різних конфесій із Запоріжжя
провели в Києві відчайдушну акцію голодуванняя на захист острова Хортиця
(проти будівництва через острів нового мостового переходу). Адже ніякі
протести на місці ні до чого не привели – місцева влада, поклоняючись
своєму божку Електорату, готова затоптати і одягти в бетон одну з
найвизначніших святинь України.
В
столиці відбулися зустрічі і переговори голодуючих в Секретаріаті
Президента, у Верховній Раді, пройшли перемовини з Міністром охорони
природи Павлом Ігнатенком. За власний кошт запоріжці провели дві пресові
конференції в УНІАН.
Цей
крок наших братів-рідновірів, безумовно, достойний подвигу РЖІСа,
адже вони ризикували своїм здоров’ям, рятуючи Українську землю для
наступних поколінь. В результаті Президент таки видав розпорядження
про призупинення робіт, аби розібратися у місячний термін.
Однак,
це ще далеко не перемога, бо, як стало відомо, розпорядження не виконується
і роботи тихцем продовжуються. А, отже, боротьба за Хортицю проти
влади безбатченків і хапуг триває.
У
розвиток теми хочемо повідомити, що роботи подібного характеру для
рідновірів предостатньо по всій Україні, а особливо навкруги мегаполісів.
Зокрема, невелику ділянку іншої святині Українців – Дніпра – ще поки
живого, не затопленого рукотворними болотами, в районі Києва буде
знищено. Якщо громадськість не скаже своє вагоме слово. Адже жирні
коти, обікравши нас з вами, зараз вкладають величезні кошти в землю
під забудову і приватизують унікальну заплаву Дніпра в районі Козина
– Конча-Заспи. Земля там на чорному ринку коштує зараз від 15 до 25
тис. $ за сотку. Ці кошти осідають тепер, у вигляді хабарів в кишенях
різноманітних чиновників – від голови селищної ради Козина до чиновників
облради і київських центральних чиновників.
Заплаву
Дніпра методично знищують: висушують, споруджують дамби, засипають
шаром піску, одягають в бетон тощо, що завдає непоправної шкоди Природі
та порушує водообмін. І хоча намив піску зараз Держводгоспом і Мінприроди
ніби заборонено, проте земснаряди працюють вдень і вночі – засипаються
не лише береги, а йі острови! І дивну позицію невтручання з цього
приводу займають Президент і Прем’єр-міністр, хоча і знають про цю
проблему.
Якщо
дика забудова берегів Дніпра піде такими темпамиі далі, то скоро не
можна буде і підійти до берега, щоб покупатися – доведеться хоч з
мосту скакати!
Даємо
телефони для додаткової інформації на цю тему, а також для людей,
котрі хочуть допомогти в справі спротиву нищенню Природи: 8–097–100–04–73
та 8–067–969–19–79.
Якщо
не ми, рідновіри, то хто займеться порятунком українських святинь?
На
світлині: засипана піском заплава Дніпра (вигляд з висоти пташиного
польоту)
РЕДАКЦІЯ
*
* *
Про
Героїв і «героїв»
«Щасливий
народ, який має своїх героїв»
– сказав колись один філософ. «Нещасний народ,
який потребує героїв» – заперечив інший. Хто ж правий?
З давніх-давен люди шанували, прославляли тих, хто, переступивши через
інстинкт власного збереження, клав життя на вівтар розвою Роду, їхні
імена передавались з покоління в покоління, слугуючи прикладом до
наслідування. «Подвиг – вічно молода краса
людини. І той, хто своє життя збагачує подвигами, завжди душею молодий.
Подвиг кличе до нового подвигу, природно стимулює людину, зміцнює
енергію її невронів, збагачує її емоції» (Лев Силенко,
Мага ВIра). Сьогодні, наприклад у США, ЗМІ досить часто, навіть штучно,
конструюють образи героїв – «захисників свободи» з окупантів Іраку,
Афганістану. А чого лише вартий голлівудський культ героїв-суперменів.
Як на мене, символом поразки комуністичної системи стало поширення
цього культу в СРСР в кінці 80-х. Молодь ще приймали до комсомолу,
виховували на прикладах Зої Космодем’янської, Олександра Матросова,
але в кімнатах висіли плакати Сталоне і Шварценегера.
Окупанти
завжди прагнули спотворити свідомість окупованих народів, підмінити
їхні цінності своїми. Москвинські загарбники знищували борців за Україну,
нищили і паплюжили пам’ять про них, від проголошення анафеми Івану
Мазепі до підриву пам’ятників Степану Бандері.
Кучмівський
режим, який дискредитував все, чого торкався, девальвував і звання
«Герой України». З 1998-го року, коли було засноване це звання, до
кінця правління Кучми, його удостоїлись 124 особи. З них одиниці –
справді достойні, «подвиги» інших, переважно директорів усіляких фірм,
залишаються невідомими. Натомість справжні герої, ті хто проніс відданість
українській ідеї крізь тюрми і заслання, залишались в тіні, та й не
могли прийняти нагороди від злочинного режиму.
На
щастя, нині справедливість починає торжествувати. Нещодавно Президент
Ющенко надав звання Героя України Левку Лук’яненку, який своїм подвижницьким
життям давно заслужив його. Невідомо, правда, наскільки комфортно
почуватиметься Левко Григорович 125-м у цьому списку. Очевидно, необхідно
переглянути і прочистити усі ці «геройські» шеренги.
Втім,
історія усе розставляє по своїх місцях. В пам’яті народній залишаться
героями ті, хто боровся за його права і свободу, незалежно від указів
і постанов, а не ті, хто купив звання чи одержав його за якісь сумнівні
заслуги.
Українцям
не потрібно вигадувати героїв, кожна сторінка нашої історії рясніє
видатними постатями. Наше завдання – бути достойними їх, продовжити
їхню справу. Слава Героям!
Руслан
ПИЛИП’ЮК, «Свобода», Володимир-Волинський
*
* *
Чи
зможуть батьки захистити своїх дітей від викладання в школі «Етики
віри»?
Це
не риторичне запитання, це проблема, котра виникне, починаючи з 1
вересня 11005 року, для всіх небайдужих батьків, яких турбує питання
релігійного виховання їхніх дітей. Якби виховання духовності провадилось
в недільних, приходських чи інших недержавних школах, то в суспільстві
не виникало б таких палких дискусій на цю тему. Виникає запитання,
якою етикою користуються японці, китайці, індуси та інші народи, які
населяють Земну кулю. Звісно що не християнською, бо кожен народ за
час свого існування виробив своє бачення проблеми духовності і на
основі велетенського масиву цих знань людство утвердило універсальну
систему загальнолюдских цінностей, ту систему, яка увібрала весь досвід
людства і християнська складова є лише невеликою частиною від загальної.
І тому дивує, чому в державі відсутня програма, яка б увібрала світовий
досвід з цієї проблеми і за основу взяла б весь глибиннй пласт духовного
життя українців включно з дохристиянським. Але в даний момент держава
задекларувала і готується до впровадження з нового навчального року
предмету «Етика віри» в шкільну програму.
В
державі проживають українці не тільки юдео-християнського віросповідання
сотень конфесій, але і рунвісти та інші громадяни для яких християнізм
не є духовним символом в житті. Якщо влада справді декларує демократичні
цінності і готова до поліпшення духовного клімату в державі, це питання
необхідно взагалі зняти з порядку денного, що зніме напругу в суспільстві.
Але
декларований демократизм влади виявився фікцією, адже коли Міністерство
освіти України проводило круглий стіл з обговорення цієї важливої,
на їхню думку, теми, організатори забули запросити до обговорення
представників всіх інших віросповідань, окрім християнських.
На
жаль, ЗМІ не можуть подати правдиву і неупереджену інформацію з цього
приводу, бо самі до кінця не знають дійсної конфесійної ситуації в
Україні, або черпають її із захристиянізованих джерел.
Тому
батьки, які вирішили не лишатись осторонь цієї проблеми, можуть і
повинні в школах з’ясовувати, як буде викладатись цей предмет. Також
знати, чи небажання батьків і, отже, неприсутність їхніх дітей на
цих уроках не зашкодить у набутті знань з інших предметів. А найголовніше,
вимагати щоб предмет «Етика віри» був факультативним, що не вимагає
обов’язкового його вивчення в школі. Така активність батьків повинна
на початках охолодити тих державних діячів, які бездумно і запопадливо
хапаються за виконання необгрунтованих і шкідливих для українського
суспільства рішень. Активність батьків є запорукою усвідомлення державними
інституціями, що ця проблема не спущена на гальмах і в суспільстві
назріває занепокоєння нахабним втручанням юдео-християнізму в державні
справи України.
РАТИСЛАВ
*
* *
ЦЕ
– РЕЛІГІЯ СИЛИ
Життєздатність
є й буде головною духовною категорією. Духовним є тільки те, що робить
людину життєздатною й витривалою. Духовність проявляється в непримиренності
до обставин і в незалежності від них. Якщо ти рідновір, то в тебе
є все для того, щоб вижити. Навіть втрата здоров'я для рідновіра не
є причиною для духовного занепаду. "Сильному
тілом – слабкий дух не личить, сильний духом матиме тіло, яке забажає".
Духовність проявляється в безжалісності до тих, хто витісняє тебе
з твого життєвого простору. Убивство ворога є високоморальним і високодуховним
учинком. Не залишай за собою ворогів. В тебе за спиною повинні залишатись
або друзі, або трупи. Високодуховним є не забувати і не прощати зло,
вчинене тобі й твоєму народу, інакше зло знову повернеться до тебе.
Високодуховним є захоплення для свого народу якнайбільше місця під
сонцем. Усе, що не дісталось тобі – дістанеться ворогу й зміцнить
його. Високоморальною є непримиренність до тих, хто сповідує погляди,
що суперечать інтересам твого народу. "Хто
не з нами, той проти нас".
Мій
народ – це самодостатня культура зі зрозумілими, логічними звичаями,
котрі він не проміняє ніколи. Я передам ці звичаї своїм дітям як непідробні
гуманітарні цінності, на відміну від "загальнолюдських"
псевдоцінностей Заходу. Втручання в духовність мого народу, нав'язування
чужовір'я є проявом агресії і повинно якнайжорстокіше каратись. Це
– релігія сили. Нам потрібна сила, ми занадто довго користувались
релігією слабкості. Вона привела мій народ до вимирання. Людина стає
рабом тільки коли сама хоче цього. Саме тому нам нав'язують покаяння
й примирення з ворогами, щоб ми не зробили цей вибір, бо у відкритому
бою нас ще ніхто не переміг. Нас вважали рабами німці, нас хочуть
бачити рабами америкоси, нас обертають у рабів жиди і їхні прислужники
в уряді. В Україні будується Нова Хазарія, де рабами-українцями торгують
пани-юдеї.
Людину
можна зробити рабом, але не можна зробити паном. Це не вибір людини,
а вибір Природи. Ніяких причин для рівноправності Природа не знає.
Зрівнювання в правах усіх без винятку є бездуховним, небезпечним і
є способом руйнування будь-якого суспільства.
Рід
– найбільш доцільна форма організації людських індивідуальностей.
Космополітизм (безріддя) руйнує в першу чергу системність родових
пріоритетів. Рід – це накопичення й використання біологічно й соціально
корисного. Саме тому мораль, традиції й віра народу безцінні, а його
істини догматизовані. Наприклад, авторитет старшого.
Авторитаризм
– форма природної організації й мислення в здоровому суспільстві.
Коритись своєму вожаку – природна форма виживання. Він головний здобувач
благ. Природний обов'язок керівника – в здобутті життєвих благ для
свого народу. Добросердечний і поступливий – поганий керівник. Достаток
народу є єдиним мірилом гарного керівника. Бідуючий народ є причиною
для усунення керівника. Конфлікт зі старшим заявляє претензію на його
місце і є виправданим тільки за слабкого керування. В усіх інших випадках
крикунів і ворохобників потрібно нищити й переслідувати всім народом.
Це – релігія сили. Раби не здатні до перемог, перемагають тільки вільні.
Раб уявляє свободу, як право робити все, що заманеться і не коритись
нікому. Вільна людина добровільно визнає зверхність над собою вибраного
нею керівника і приймає обмеження, які накладає суспільство й авторитет
керівника. Одностайність народу – визнання дійсних заслуг керівника.
У такому випадку це панська система. Покора керівнику, незалежно від
його значення для суспільного блага – ознака рабства.
Релігія
героїв – міф. Міф є вільно викладеним ідейним принципом і відображає
думку історичного авторського колективу, яким є народ. Тому істини,
викладені в народних міфах і легендах, є більш вірними, аніж високомудрі
писання сучасних істориків і суспільствознавців.
У
нас відібрали історію – ми створимо свою, у нас нема майбутнього –
ми візьмемо його в інших.
Не дозволяй себе убити. Ворога – убий.
Не дозволяй себе обікрасти. Злодія – убий.
Не бреши, бо твоя брехня обернеться проти тебе.
Не дозволяй себе обдурити. Шахрая – убий.
Не вкради, бо чуже є проклятим для тебе.
Здобич переможця не є вкраденим. Здобуте боєм – дорожче вдвоє.
Не довіряй ворогу й не будь із ним щирим.
Не накопичуй більше, аніж можеш узяти із собою в дорогу. Твоє тільки
те, що при тобі, все інше відійде.
Поразка в бою не означає перемоги ворога. Ти програєш тільки тоді,
коли визнаєш себе переможеним.
Не сумнівайся у своїй перемозі. Тебе можна убити, але перемогти –
ніколи.
Не світ підкорює тебе, а ти підкорюєш і змінюєш те, що оточує тебе.
ГАТИЛО
*
* *
Про
владу речей
"Я
хотів би розбити молотком на дрібні шматочки грецьку
колекцію Британського музею і підтертися Монною Лізою"
Кожен
з нас живе у штучному середовищі. Кожен оточує себе предметами і радіє
з цього. Бо це ніби дає якесь відчуття новизни в житті. І так ми живемо
від придбання однієї речі до придбання іншої. Ти сидиш вдома, милуєшся
своїми речами, дивишся на них, береш в руки і душа твоя радіє: в тебе
щось є! А десь там, не за горами, тихо і невпинно іде життя, те життя,
про яке ти тільки мрієш, загороджуючись цими предметами.
Ми
часто насміхаємось з простих людей від землі за їхню обмеженість.
А може це ми живемо обмежено? Наші предки жили повноцінним життям.
Вони не поповнювали свій гардероб модним шматтям. Річ повинна служити
довго і практично. Вони не трусилися над кожним предметом чи річчю,
як ми тепер. В наших будинках повно барахла і ми боїмося його втратити.
Ми самі створюємо собі ґрати. А чи може хтось з нас відмовитися від
усіх цих умовностей? Я не кажу тут про життєво необхідні речі. Чи
може хтось викинути ті чи інші предмети зі свого життя. Багато хто
скаже – так! Але коли дійде до діла, то щось заболить, затисне всередині.
Це твої хазяї, яких звуть "речами", скажуть "ні!"
І ти знайдеш багато різних виправдань і обходів цієї ситуації. Все
залишиш на потім, на час, який повинен все перетерти і перемолоти.
Все,
чим ти тішився і гордився, буде з часом викинуте на смітник. Досить
жити купівлею непотрібних речей. Можна придбати телевізор з плоским
екраном, але він не замінить тобі тих місяців нудної, нецікавої праці,
коли ти заробляв на нього гроші. Досить жити від купівлі однієї речі
до іншої. Люди раби речей. Речі стали предметом культу. Культ речей
створений, щоб утримувати моду на одному місці. Не можна іти вперед,
тягнучи з собою барахло. Нести незручно, а викинуть шкода. А ми все
більше і більше оточуємо себе предметами, які замінюють нам реальність.
Ми читаємо книжки про різні часи і героїв, живемо і переживаємо це.
Дивимось кіно і теж переймаємось ним. Слухаємо гарну музику, яка нам
теж щось відкриває. Ми вже звикли бачити природу на малюнках і фотографіях,
чи в оформленні різних творів. А коли опиняємось на природі, то нам
чогось не вистачає, щось не те, немає того зворушливого моменту, як
на малюнку, тієї одної неповторної миті, що нас так захопила. Мертвої
миті. Насправді в природі нічого не стоїть на місці, все живе, все
рухається. В природі нічого ніколи не повторюється і ніколи не можна
побачити того ж самого моменту.
Хтось
скаже, що мистецтво – це прекрасно, мистецтво допомагає жити, мистецтво
пробуджує і відкриває душу. Мистецтво – наркотик для душі. Як кожний
наркотик, воно спочатку приносить задоволення і нові відкриття, але
з часом руйнує особистість. Мистецтво – це виродження. Мистецтво замінило
нам життя.
Відколи
розвинулась сучасна цивілізація, мистецтво відірвалось від життя.
У наших цивілізованих предків мистецтво було органічною частиною повсякденності,
воно не замінювало реального життя, а доповнювало його. Вишивки, якими
захоплюємось, раніше не тільки прикрашали одяг, але були оберегами,
а також письменами, які ми розучилися читати. Вишивки допомагали ідентифікувати
незнайомця. У вишивках було вказано рід, соціальна каста, сімейний
стан і т.д. Таким чином відбувалася первісна селекція. Ще й зараз
в селах питають не: "хто ти?", а "чий ти?",
"хто твої батьки?"
Первісні
мисливці малювали на стінах печер не для того щоб прикрасити своє
житло. Ці малюнки були енциклопедіями первісного життя. На них зображалися
способи полювання, календарі, які допомагали спостерігати за змінами
пір року і таке інше.
Всі
ці новітні течії, рухи: "язичництво", сатанізм, націонал-соціалізм
і інші – є сурогатами реального життя. Це тільки спосіб втекти від
дійсності. В уявному світі кожен з нас герой. А ти стань героєм насправді.
Потрусити патлами і повищати на концерті улюбленої групи, походити
з транспарантами по вулиці, розмалювати стіни, пострибати і поспівати
на шоу, які влаштовують християнські секти – це не круто. Відмовся
від речей, від будинку, від престижної роботи і спробуй пожити у злагоді
з природою: поспати біля вогнища, споживати тільки те, що ти збереш
чи вполюєш. Хай не надовго, на кілька днів, і ти вже не зможеш без
цього. Весь свій вільний час ти будиш проводити на природі. Тоді ти
навчишся цінувати інші речі. Ти навчишся відрізняти потрібне від непотребу.
Зручний і практичний одяг та взуття, просту і здорову їжу і такі ж
прості і здорові почуття. Тобі будуть здаватися смішними декадентські
роздуми про творчість Леонардо да Вінчі чи музику Хіндеміта.
Мертві
давно в могилах. Історія пишеться зараз. Ми – повинні творити по-іншому.
Але спочатку треба прибрати уламки минулого, які нам заважають. Вибухівки
в музеї – це наш вклад в культуру. В минуле не можна повертатись.
Майбутнє не повинне бути повтореним. Ми повинні пам'ятати минуле,
щоб не повторити його помилок. В майбутнє треба іти новими шляхами
ЛЕЛЕКА
*
* *
Вони
шматують Україну
Спостерігаючи
цей весняний сплеск активности наших політиканів, задаєш собі ряд
таких питань. А чи відають вони, що творять? Чи мають уявлення вони,
що таке Україна і куди їй іти? Чи чули вони щось про Національну ідею?
Питання ці залишаються риторичними...
Дві
сили, і одна з них приховано промосковська, а інша відверто прозахідна,
завзято рвуть Україну на дві частини, не задумуючись про наслідки.
Історія вчить тому, що вона нічому не вчить. Нова Руїна знову на порозі,
а горе-політикани, вирячивши налиті кров’ю очі, нікого й нічого не
слухаючи, тягнуть кожен у свій бік.
Ці
круторогі бики, яких каламутний час виніс на вершину влади, внаслідок
своєї простоти душевної не відають того, що Україна знаходиться на
розломі аж трьох цивілізацій: Західної, Руської і частково Ісламської.
І це розташування не провіщає жодної стабільности, адже лінія поділу
проходить по тілу самої України, це розташування обіцяє бурі, катаклізми
і кров. Цивілізації можуть розшматувати Україну на два-три уламки
і, проковтнувши, переварити. Але таке розташування дає Україні ще
й унікальний шанс.
Якщо
українці зуміють зорієнтуватися в даній обстановці перехресного тиску
цивілізацій, зберуть свою волю в єдиний кулак, то можуть породити
свою осібну самобутню Українську цивілізацію. Дивлячись на нашу нинішню
пацифістсько-безхребетну Україну, може здатися, що ймовірність такого
нового цивілізаційного вибуху дорівнює нулю. Проте ми знаємо з історії,
що було чимало випадків, коли все карколомно змінюється на протязі
одного-двох поколінь. Тому шанс Україна таки має і від нас із вами
залежить, як ми ним скористаємося.
Для
втілення цього задуму, найперше, потрібно сформулювати чітку Українську
ідею, а потім дружно, так би мовити, взятися за її впровадження. Ця
ідея має бути рівновіддаленою обом берегам Дніпра, але, одночасно,
зрозумілою і Львову, й Донецьку. Ідея, яка буде ближчою одній зі сторін
і дальшою іншій, не буде інтегруючою ідеєю, а може стати й роз’єднуючою.
Україна можлива лише Соборна, обидві її половини надто різні, але
вони доповнюють ціле і без однієї якоїсь частини Україна буде недоробленою,
ущербною, тобто калікою.
Але
цього, нажаль, поки що українці не в змозі збагнути – ані на заході
України, ані, тим більше, на сході. Бо коли західняки і уявляють собі
яку-не-яку національну ідею (вона доволі проста – українська мова
плюс інтеграція в Європу, а та вже нам мусить допомогти), то «ідея»
східняків – щось на кшталт лише «шоб харашо
жить...».
Тобто
якісь зачатки Національної ідеї є у західняків ( та інших т.зв. «свідомих
українців», котрі до них тяжіють, а отже вони ніби мали би бути розумнішими,
щоб поширювати її на схід. Але не просто поширювати, а робити це розумно
й виважено. Навіть українську мову (що здавалось би саме
собою зрозуміло для держави з назвою «Україна») нав’язувати адміністративно
в деяких областях на сході за нинішніх реалій ні в якому разі не можна.
Можна лише заохочувати і обережно впроваджувати. Щось схоже на українізацію
сходу роблять нині лише косацькі товариства (хоч часом і на шкоду,
бо часто ці новітні розцяцьковані козачки викликають криву посмішку),
Товариство «Просвіта» (теж часом недолуго) та деякі інші. Проте переважно
впровадження українського на сході зводиться, нажаль, до формули «стінка
на стінку» – створенням партій і блоків – то «помаранчевих», то «з
червоним сердечком». Щоб потім тиском щось там комусь довести, навчити
«несвідомих» любити Україну. Сюди входить і безперервна виборна-перевиборна
метушня, і «помаранчева революція», і парламентський рейвах, й імпічменти-розпуски.
І це, як бачимо, зовсім не веде до цементування України, а до прямо
протилежних наслідків...
Зараз
ми знову є свідками чергового загострення і нових тріщин на тілі нашої
Батьківщини. Як не дивно, але для людини незаангажованої у це штучне,
кимось зрежисоване і нав’язане нам протистояння, навіть для людини,
якій «помаранчеві» були завжди дещо симпатичнішими, нинішня позиція
східняків, тобто біло-синіх виглядає конструктивнішою для української
справи, тоді як позиція т.зв. «свідомих» українців є деструктивною
і направленою на загострення протиріч.
Нещодавно
з’явився ще один ніби гравець – Юрій Луценко зі своєю Народною Самообороною.
Проте з часом виявилося, що він чітко зайняв позицію по одну сторону
барикад і тому шансу стати третьою силою, яка би протистояла обом
запеклим гравцям і цим би об’єднала Україну, він не має жодного. Він
стане всього лише конкурентом Юлії Тимошенко на «помаранчевому» (читай,
західному) полі.
Україні
ж потужний імпульс дасть лише Третя сила, озброєна інтегруючою Національною
ідеєю. Не можна сказати, що на цьому третьому полі зовсім порожньо
(наприклад, радив би познайомитися ближче з програмою Руху за Єдність
Богдана Бойка чи УКП Георгія Щокіна), проте ці партії назвати «силою»
поки що, нажаль, не можна. А все тому, що т.зв. «свідомі» українці
зовсім не є такими насправді – вони й надалі продовжують несвідомо,
але затято виконувати програму сіонізованого Заходу, тим самим штовхаючи
Україну до катастрофи розшматування.
І
нарешті.
Ви слушно зауважите: а чому ж ти тут цю Національну ідею не формулюєш?
Та тому що вона вже сформульована – читайте книгу Володимира Кузьменка
«Українська ідея...». Якщо будуть якісь зауваження чи доповнення,
приходьте в громади РУНВіри (адже нині саме рунвісти найбільш послідовно
переймаються її формуванням) зі своїми пропозиціями – будемо вдосконалювати
й поглиблювати.
Давайте
ж бо робити для України щось розумніше, аніж, вирячивши очі, йти на
повідку у безвідповідальних політиканів, поглиблюючи таким чином тріщини
на тілі України. Бо наші діти нам це не подарують.
ЯРОМИСЛ
*
* *
Про
сатанізм
Треба
сказати, що за останні двадцять років багато чого змінилося і не все
тогочасне відповідає потребам і загрозам нашого часу. Зараз не слід
розносити москалів. В Росії владу захопила та ж негідь, що й в Україні.
Голодна, спита і опущена Росія переживає ту ж біду і радіти їхньому
лиху може тільки кретин.
Православна
церква зараз для РУНВіри є конкурентом, суперником, але не ворогом.
Вона просто необхідна нам, щоб вчитись на її помилках, враховувати
її критику, брати все напрацьоване в проведені обрядів. Ми всі – православні.
Падаючого
– підштовхни. Розумному говорять про філософію, шпані – про силу і
безкарність, жадібним – про гроші, хтивим – про секс, допитливим –
про древні знання. Так діють сатаністи. На кожному кроці можна знайти
оголошення і запрошення, в газетних кіосках продається література.
Людей запевняють, що Православна церква узурпувала шлях до Бога.
Здається,
що багатоконфесійність, вільне віровизнання – це добре. Що світ релігій
– це світ рівноцінних шляхів. Але це не так. Світ релігій – це війна.
І пахне в нім не ладаном і єлеєм. Пахне війною. Пахне порохом і кров’ю,
гноєм і екскрементами. І влазити в цю війну, не знаючи про неї...
Ти
ідеш своєю стежиною і, не чекаючи виходиш на лінію фронту... Духовні
каліки, що вийшли на передову і отримали поранення в душу. Вони втрачають
здатність орієнтуватись, розрізняти добро і зло, знання і марновірство...
Такі інваліди стають провідниками божевільних ідей, проповідниками
з чужого голосу... Їх може зцілити тільки чудо. А чудеса нині майже
не трапляються.
Православна
церква є нашим природним союзником. І Ворог у нас один. Ім’я йому
– Сатанізм. Сатанинська влада заохочує і підтримує тоталітарні секти
і сексуальних збоченців. На сатанинському телебаченні диктори – некрофіли
смакують діяльність маніяків з усіма подробицями. Теперішнє суспільство
не здатне запропонувати свідомості, що формується, більш менш стійку
позитивну систему, то можна сказати, що саме оточуюче життя підштовхує
молодь до сатанинської ідеології. Формуються патологічні нахили, насильство
стає нормою і джерелом насолоди. Свідомо підмінюється система цінностей.
Особа з патологічними нахилами не має страху перед покаранням, а в
тюрмі тільки знайде підтримку своїх переконань. Таких треба тільки
нищити. А сатанинська влада скасовує смертну кару...
Право
вибору – бісівство. Сатаністи по життю не пасивні. Вони не захищаються,
а нападають. Висміюють попів і ксьондзів. Вони не «грузять», а хохмочками,
доступною мовою відвертають молодь від Світла. З точки зору Сатани,
брехня – заслуга. Тож треба визнати, що більшість юристів, журналістів
і всі політики – ідейні сатаністи.
Протестантизм
– це мати всіх революцій і розколів. Мартін Лютер випустив Диявола.
Від революцій «духовних» – до «культурної». Від вільного віровизнання
– до сексуальної і помаранчевої революцій. Протестант і педераст –
терміни, близькі за змістом. Один бунтує проти Церкви, другий – проти
Божих законів. По тоталітарним сектам видно, що ніякої волі вибору,
хто потрапив в їхні пута, немає. Називають себе «Свідками Єгови»,
«євангелістами», «послами Божими» і т. д., але вже давно працюють
на Князя світу цього. Інколи навіть лідери цих сект не знають, що
їхні ритуали розроблені сатаністами. Отак і моляться десять разів
на день далеким американським «апостолам» з Держдепартаменту. Але
більшість лідерів сект є втаємниченими чорного кола, сатаністами різних
рівнів посвячення. Для прикладу візьмемо чорну мавпу Аделаджу. Його
слова: «Бог открыл: Он не смотрит терминами
сегодняшнего дня, но Он смотрит дальше. Он судит нации и может пожертвовать
тысячами, которые все равно идут в ад, они не обратятся, и то, что
они будут уничтожены – это Его милость...»
Коментарі
не потрібні. Сатаністи з держдепартаменту США і РУНВіру використовували
в боротьбі проти Совдепії. Але зараз вона їм не потрібна. Нашим націоналізмом
вони знищили інтернаціоналізм радянський, а тепер запроваджують інтернаціоналізм
ще гіршого ґатунку. Націоналіст – це вже лайливе слово.
Потрібна
жорстка і дієва цензура, а її може забезпечити лише монорелігійна
держава, як це бачимо на прикладі ісламських країн. Те, що Православна
церква не піднімає народ проти сатанинської влади, свідчить, що верхівка
в ній не православна.
Зараз
нашими союзниками є не язичники, а рядові священики і прихожани Православної
віри. І якщо церква поки що бездіяльна, то РУНВіра мусить діяти вже
зараз. Не сіяти сумніви серед православних, а підтримувати їх. Сподіватись
наловити рибки в мутній воді бездуховності може тільки дуже обмежена
людина. В Православ’ї дуже багато нашого, народного. Загине Православна
церква, не встоїмо і ми. На нас не звертають уваги через нашу незначущість.
Поки що... Ми не тільки не повинні допомагати розхитувати церкву,
але і захищати її… Нехай хоч з нашого боку вона не відчуває себе під
прицілом. Ми всі – Православні.
Гатило
ДИКИЙ
*
* *
Недооцінити
роль...
Далеко
зайшла в Україні демократія. Крім торгівлі людьми, СНІДу, педерастії,
педофілії, зоофілії та інших "демократичних цінностей",
можемо похвалитись ще одним суто українським видом протиприродної
любові: любов народу до Ющенка. Складається враження, що український
народ, як стара повія, захворів на мазохізм і любить тих, хто його
ґвалтує.
У
будь-якій війні учасники бойових дій поділяються на: Агресорів, які
ведуть загарбницьку війну, – кількістю 1-2% від усіх учасників; Мародерів
і колаборантів, які намагаються нажитись в хаосі – 7-8%; Безнадійно
втрачених, убитих, пропалих безвісті. В інформаційній війні є люди,
які ще виживають фізично, але духовно спустошені – 80-82%; Некомбатанти:
поранені, контужені, непридатні до служби. Зараз це категорія людей,
які бачать і розуміють, що відбувається біда, але ще сподіваються
на покращення у майбутньому. Ці контужені легко вірять обіцянкам і
стають жертвами різних лідерів і вожденят – 7-8%; Свідомі бійці, які
тверезо оцінюють ситуацію і ведуть боротьбу проти дійсних ворогів
– 1-2%.
Зараз
питанням номер один стоїть – об'єднання й мобілізація всіх свідомих
бійців, початок скоординованих бойових дій. На першому етапі потрібні
бійці-агітатори, які повинні вести правильну ідеологічну роботу серед
населення. Саме така робота допоможе вилікуватись контуженим і гальванізує
коматозне тіло народу.
Не
слід недооцінювати роль української інтелігенції у сучасному стані
подій. Здається, ці люди є яскравим прикладом, із кого не слід брати
прикладу і як не слід робити будь-яку справу. Усе, за що з ентузіазмом
хапаються їхні непрацездатні лапки, перетворюється на мотлох. Інтелігенція
сама себе призначила хранителями української духовності і дискредитувала
сам термін. Украї
